40. Історична школа в Німеччині в І пол. ХІХ ст. Рошер, Кніс, Гільдебранд.

 У середині ХІХ ст. надзвичайно загострилася класова боротьба у Німеччині. Результатом цього загострення були європейські революції 1848-1849 рр. У 40-х роках у Нім. на політичну арену виступають Маркс і Енгельс. Так, у ХІХ ст. в Нім. як реакція на марксизм і класичну школу виникає так звана історична школа.

 Засновниками ІШ були В.Рошер, Б.Гільдебранд, К.Кніс. Намагалися визначити і проаналізувати тенденції сусп. розвитку. Представники ІШ заперечували загальні закони суспільно-економічного розвитку. Основоположником ІШ був професор В.Рошер (1817-1894). Праця “Короткі основи курсу ПЕ з точки зору історичного методу(1843)- де твердить, що немає загальних законів соціальної економії, а є тільки закони розвитку економічних факторів. Р. ставить перед собою завдання доповнити і розвинути загальновизнану теорію класичної школи.

 Ідеї ІШ найпослідовніше проводив К.Кніс (1821-1898). Його робота “ПЕ з точки зору історичного методу” була прикладом наполегливого і послідовного вирішення цієї проблеми, чого не спостерігалось у Рошера. К. вважає, що рівень економічної мудрості суспільства і теоретичні концепцїї, які відображають стан цього суспільства, є результатом певної передісторії розвитку. Рівень, якого досягло воно на даний момент, є перехідною фазою його подальшого прогресу. діють в економічній галузі.

 Б.Гільдебранд(1812-1878).Осн.праця “Політична економія суч.і майбутнього”. Г. рішуче здійснює нападки на класичну політ-мію: не визнає об’єктивності дії ек-х законів, принципу індивідуалізму.

41. Нова історична школа. Г. Шмоллер, Л.Брентано, К. Бюхер, В.Зомбарт.

 В 70-х роках ХІХ ст.у Німеччині утворилась нова історична школа, ядро якої створили: Г. Шмоллер (1838-1917) і Л. Брентано (1844-1931). Нова іст. Шк. спиралася на традиції старої історичної школи. НІШ за своїм характером не була однорідною. В ній намітились дві течії: консервативна і буржуазно-ліберальна.

 Основоположником НІШ став Г.Шмоллер, який очолив консервативний напрям. Ш. був виразником інтересів великої буржуазії та землевласників, гарячим прибічником прусської монархії. Своє першочергове завдання він бачив у боротьбі з марксизмом. Він намагався вилучити з ПЕ соціальні проблеми і підмінити їх історією народного господарства.

 Одним з провідних ідеологів буржуазно-ліберального крила НІШ був Л.Брентано. Основна праця: “Класична ПЕ”. Надавав визначальну роль в економіці правовому і етичному факторам, обміну,а не виробництву, стояв на позиціях мінової концепції. Б. намагався вгамувати прагнення революційних вистурів робітників. Пропагував ідеї “соціального миру”, посилаючись на досвід англійських тред-юніонів.

 Значний внесок в економічну науку зробив К. Бюхер (1877-1930) – автор відомої книги “Піднесення національної економіки”(1893). У цій праці він досліджує доекономічні стадії індустріальної еволюції .Б. досліджує новітні форми капіталу, вважає, що нові форми капіталу однаковою мірою чинять домінуючий на всі верстви суспільства.

В.Зомбарт (1863-1941). Основна праця - “Сучасний капіталізм”. Висунув і обгрунтував концепцію соціального плюралізму. Стверджував, що сусп-во у розвитку прямує не до соціалізму, а до більш складної екон. системи. З. всі суспільні явища розглядає з ідеалістичних позицій. Він оголошує вартість функцією, яка існує тільки у свідомості людини, а в реальному житті ніде не проявляється. Додаткова вартість для нього – тільки “теоретичний символ”.

42. Соціальний напрям у політичній економії Р.Штаммлер, Р.Штольцман.

Р. Штаммлер. Започаткував формування соціального напряму в ек. науці. Основними факторами соц.-ек. прогресу вважав не явища ек. х-ру, а право, державу. Першопричину правової домінанти пояснював психологією людини. Протиставляючи світ природи, який розвивався за об’єктивними законами, і світ людського духу, що залежить від свободи людської волі, визначав, що соціальна поведінка людини не є об’єктивно зумовленою і регулюється лише законом, державою. Висунув тезу, що пол. економія є суспільною наукою, а ек. категорії мають конкретний соціальний зміст і відбивають суспільні відносини. Стверджував, що в основу суспільних процесів покладено явища ідеалістичного характеру. Звідси робився висновок щодо нематеріальної природи суспільних процесів. Ще одна відома теза Штаммлера полягає у тому, що за об’єктивної зумовленості історичних процесів недоцільно проявляти політичну і взагалі будь-яку активність, аби прискорити ту чи іншу подію.

Р. Штольцман. Дотримувався погляду, що в-во є нейтральним у соціальному плані і не зв’язаним органічно з конкретним суспільним ладом. Його основу він бачив у суспільному поділі праці, але розглядав останнє як виключно технологічне явище. Працю він уявляв лише як речову категорію й обстоював тезу, що за глибокого і послідовного аналізу соціальних відносин треба абстрагуватися від праці. Поглядам Штольцмана властиве ідеалістичне трактування ек. категорій. Він виходи з принципу, що ек. підпорядковано моральним ідеалам і вона є засобом, який використовується людьми для моральних цілей. Вважав, що метою кап. в-ва є реалізація принципу життєвого достатку, який забезпечує існування всім членам суспільства. Він доводив, що окремі ек. категорії (вартість, заробітна плата, прибуток) є тільки засобами для досягнення цього вищого морального принципу Отже, сучасна ек. система може дати можливість всім верствам населення задовольнити свої життєві потреби. Різницю між робітниками і капіталістами він зводив до того, що перші є виконавцями, другі – організаторами в-ва, і така різниця існуватиме завжди. “Соціальний напрям” активно захищав права приватної власності, доводячи, що її існування відповідає не тільки інтересам індивідуума, а й суспільства. Головній моральній меті підпорядковано і дію закону вартості. Штольцман розділяв вартість на два елементи: заробітну плату і прибуток. Суть закону вартості полягає в тім, щоб забезпечити нормальне існування всіх членів суспільства, регулювати їхні доходи.

43. Виникнення та суть маржиналізму.

 В 70-х роках 20 ст. в економічній теорії виникла нова течія - маржиналізм , яка визначила напрям розвитку політичної економії . Основною ідеєю маржиналізму є дослідження взаємозв’язаних граничних економічних величин на всіх рівнях економіки. Суть маржиналізму: 1) Вартість визначається граничною корисністю речі, ступенем корисності. 2)Досліджуєчи граничну корисність , маржиналісти вводять поняття граничних величин. 3)Класична наука була спрямована на вирішення динамічних завдань , а маржиналісти вивчали економічні завдання. Важливе місце займав принцип рідкості .

 Історичні відомості про зародження маржиналізму свідчать , що його основоположниками були німецькі дослідники Й. фон Тюпен та Г. Госсен та французькі Ж. Дюпої та О. Курно .

 Й. Тюнен вважав що максимальний чистий доход землевласник може отримати , якщо сукупність граничних витрат на фактори виробництва буде дорівнювати граничній корисності продукту . Основна ідея концепції А. Курно полягла в тому , що економічні системи слід розглядати як замкнуті системи ринкових взаємозалежностей , що перебувають у рівновазі .

 Англійський економіст С. Джевонс незалежно від інших розробив теорію , за якою співвідношення між товарами , що обмінюються , дорівнює оберненому відношенню їх корисностей . Маржиналісти у своїх дослідженнях використовували метод робінзонади (закрите господарство).

44. Формування неокласичної традиції в економічній теорії . Австрійська, кембріджська, американська школи.

 Зміни в останній третині 19 ст. у характері та структурі виробництва , методах управління економічній діяльністю , у сфері споживання зумовили перегляд теоретичних положень класичної школи політичної економії та появою нової течії в економічній науці - маржиналізму , яка згодом дістала назву ’неокласичної традиції’. Найбільш вагомий инесок у розробку ідей маржиналістів зробила аістрійська школа політекономії , яка сформувалась у 70-ті роки 19 ст.

 Її представниками були професори Віденського університету К.Менгер, Ф.Візер, Е.Бен-Баверк.

 Основні методологічні особливості австрійської школи :

1) ідеалістичне відображення процесів і явищ; 2) використання в якості головного об’єкта дослідження індивідуального господарства; 3) висування на перший план споживання , а не вир-ва.

 У 90-х роках 19 ст. в Англії сформувалась ’кембріджська’ школа , представниками якої були А. Маршалл , А.Пігу , А.Хоутрі . Ця школа започаткувала новий напрям економічної теорії - неокласичний. Найбільша заслуга полягає у створенні синтетичної теорії , яка поєднала елементи трудової теорії вартості і теорії граничної корисності.

 Також наприкінці 19 ст. з’явився американський варіант теорії граничної корисності - так звана американська школа, засновником якої був Д.Б.Кларк. Його праці (’Філософія багатства’ , ’Суть економічної теорії’) мали значний вплив на розвиток економічної думки . Він спробував придати маржиналізму всебічне загальне теоретичне обгрунтування. Він об’єднує різні маржиналістські концепції: теорію спадної дохолності , спадної корисності з теорією політичної економії. Отже , згідно з маржиналістським підходом , економіка являє собою комплекс індивідуальних господарств. Дослідження законів їх розвитку грунтується на аналізі господарських рішень індивідів з одного боку та їх результатів з іншої . Цей підхід відрізнявся від попередніх йому шкіл політичної економії.

45. Австрійська школа граничної корисності. К.Менгер, Е.Бен-Баверк, Ф.Візер.

 Австрійска школа політ. ек-ії , яка сформувалась у 70-ті роки 20 ст. зробила найбільш вагомий внесок у розробку ідей Маржиналізму. Її предстаниками були професори Віденського ун-ту К.Менгер , Ф.Візер , Е.Бен-Баверк. Засновником і лідером школи був К.Менгер(’Основи політ. економії’, «Дослідження про методи соц. наук і політ. економії зокрема» ). Менгер: Потреба- намагання задовільнити певне бажання.Корисність- здатність речі задовольнити потребу. Вартість товару народжується з його використання у споживанні , а не з того , скільки було витрачено на його вир-во. Ф.Візер у працях ’Природна цінність’ , ’Закони влади’ розвиває ідеї Менгера. Закон Візера :вартість витрат вир-ва є похідною від вартості продукту. Важливою ознакою економіки австрійці (Візер) вважали обмеженість матеріальних благ. Є.Бем-Баверк ( ’капітал і прибуток’) дав доповнений варіант нової теорії. Бем-Баверк : суб’єктивна цінність, об’єктивна цінність. Розрізняв теперішні і майбутні блага. Таким чином , можна підбити підсумки аналізу особливостей австрійської школи: 1)в економічному аналізі центр ваги з витрат і затрат переключається на кінцеві результати; 2)вихідним в економічній теорії є суб’єктивне мотивування економічної поведінки людей , а не об’єктивні фактори; 3)в політекономію вперше був внесений принцип граничної корисності; 4)використання методу робінзонади (ізольоване господарство);5)на перший план висувається споживання.

46.Становлення неокласичної традиції. Кембрідзька школа.

 Становлення неокласичної традиції в економічній теорії пов’язане з формуванням у 90-х рр. 19 ст. в Англії так званої кембріджської школи. Представники : А.Маршалл , А.Пігу , Р.Хоутрі. Кембріджська школа за своїм впливом на економічну думку не поступалася австрійській і започаткувала неокласичний напрям в економічній теорії.

 У своїх працях (’Принципи економічної науки’) Маршалл поєднав трудову теорію вартості і ’теорію граничної корисності’ (маржиналізм). Маршалл переключає дослідження з проблеми цінності на розробку теорії ціни

 Вивів закон попиту : ’потрібна кількість товару збільшується зі зниженням ціни і зменшується з її зростанням’. Ринок Маршалл розглядав як високоорганізовану інституцію , де взаємодіють попит і пропозиція і встановлюються ціни .

 За його теорією розподілу кожний із факторів вир-ва (земля , праця , капітал , підприємницька діяльність ) також поділяють дії попиту і пропозиції.

 Рушійною силою економіки представн. Кембр.шк.вважали свободу і конкуренцію. Людський капітал, на їх думку, так само важливий як засоби вир-ва , як і інший вид капіталу . Економічну теорію назвали неокласичною - новий напрям класичної теорії.

47. Економічна теорія Маршалла.

 Альфред Маршалл був найбільш відомим представником Кембріджської школи. Його наукові заслуги започатковували неокласичний напрям в економічній теорії. У своїй праці ’Принципи політичної економії’ М. зробив спробу поєднати всю класичну політекономію в єдину універсальну концепцію. Він поєднав трудову теорію вартості і маржиналізм. Основну увагу М. концентрував на розробці теорії ціни. Вивів головний закон попиту : ’потрібна кількість товару збільшується зі зниженням ціни і зменшується з її зростанням’. На думку М., фактори вир-ва - земля, капітал , праця , організаторські здібності - визначають ціну пропозиції. Ринок розглядав як високоорганізований інститут, де взаємодіють попит і пропозиція і встановлюються ціни . Розрізняв дію 3-х періодів часу : короткого періоду , тривалішого , і дуже тривалого.

 Загальний національний доход є результатом дії всіх факторів і зростає зі збільшенням пропозиції факторів. Рушійною силою економіки вважав свободу і конкуренцію. Здібності людини так само важливі як засоби вир-ва, як і інший вид капіталу . Економічну теорію Маршалла і його послідовників назвали неокласиками - новий напрям класичної теорії.

48. Американська школа маржиналізму. Д.Б.Кларк.

Наприкінці XIX ст. 3'являеться своєрідний американський варінт Teopії граничної корисності, засновником якого був професор Колумбійського університету Джон Бейтс Кларк (1847 — 1938)

Ocновнi його npaцi «Філософія багатства» (1889), «Розподіл багатства» (1899), «Проблеми монополій» (1901), «Суть економічної теорії» (1907) справили великий вплив на розвиток американської світової економічної думки. Кларку належить авторство так званого закону спадної продуктивності праці и капіталу, що його вчений поклав у основу власної Teopiї граничної продуктивності.

Спираючись на методологічні принципи австрійської школи Кларк стверджував, що основними факторами розвитку економіки є технологічний i моральний, а її основу становить окреме ізольоване господарство.

Головною проблемою політичної економіки Кларк називав проблему розподілу. У книжці «Розпод1л багатства» він доводив, що поділ суспільного доходу відбуваеться згідно з природним законом який забезпечуе кожному власникові фактора виробництва стільки багатства, скільки він створює.

На відміну від свoїx попередників Дж. Кларк розглядав чотири фактори виробництва:

1) капітал у грошовій формі;

2) капітальні блага (засоби виробництва i земля);

3) діяльність підприємця;

4) праця робітника.

49.Розвиток неокласичної традиції в працях А.ПІгу,

Артур Iliry (1877—1959) — представник кембріджської економічної школи, один з послідовників та учнів А. Маршалла, А. Пігу — автор концепції економіки добробуту. Його концепція розглядає соціальний добробут як суму добробуту окремих індивідів. Основою соціального добробуту е економічний добробут, що трактується як кількість задоволення, котре можна виразити в грошово­му еквіваленті. Розвиваючи свою ідею, Пігу стверджував, що «еко-номічні» причини діють на економічний добробут будь-якої країни не прямо, а через створення и використання об'ективного додаткового економічного добробуту, що його економісти називають національним доходом.

Виходячи з принципу спадної корисності (який поширюеться и на динаміку доходу), що за ним сума задоволення потреб бідних верств населення зростає швидше, ніж зменшуеться сума задово­лення багатих, Пігу запропонував ідею перерозподілення доходів через активну податкову політику держави. Він обгрунтував необхідність прогресивної системи податків, яка передбачає збільшення ставки оподаткування пропорційно зростанню доходу, а також запровадження значного податку на спадщину.

Ральф Джорж Хоутрі (1879—1975), англійський економіст, представник кембриджської школи, теоретичні розробки якого діс­тали не тільки схвалення науковців, а и практичне застосування. Коло досліджуваних ним проблем досить широке — це міжнародна торгівля i трудові відносини; тарифи та оподаткування; грoші та економ1чна влада. Найбільш відомі його праці «Добра и погана торгівля» (1913), «Капітал i зайнятість» (1937). Xoyтpi розглядав еко-номічну діяльність у тісному взаемозв'язку з політикою та етикою, владою держави, психологіею. Иого заслугою було твердження, що багатство и доходи розподіляються м\ж людьми нерівномірно, а це е наслідком індивідуалістичного принципу ведення економ1ки. Тому Xoyтpi вважав, що ідеальною є така економічна система, яка використовуе здатність людини до колективної діяльності.

Економічна діяльніть, говорив він, е свідомою діяльністю, i суб'єкт виходить на ринок з конкретною метою — заробити гроші. Прагнення збільшити власний капітал е визначальним фактором економічної поведінки людини, а відтак в центрі дослідження мають бути гроші. Засадним для аналізу багатства Xoyтpi вважає поняття корисності.